Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Справа № 910/16323/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,суддівМачульського Г.М. (доповідач), Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід11.02.2014р.у справі№910/16323/13Господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія" АХА Страхування"доПриватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"простягнення суми

за участю

- відповідача:Лабик Р.Р. (довіреність від 20.11.13), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія" АХА Страхування" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (далі - відповідач) 8067,72 грн. сплаченого страхового відшкодування. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відповідно до приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" повинен відшкодувати позивачу суму виплаченого ним страхового відшкодування потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі, винним в якій визнано особу, чию цивільно-правову відповідальність застраховано у відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2013р. (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Баранець О.М., Калатай Н.Ф.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 7067,70 грн. страхового відшкодування, в іншій частині вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ОСОБА_5 23.11.2010р. укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №3070835, відповідно до умов якого застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля ВАЗ 21074, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

27.10.2011р. о 16 год. 10 хв. на перехресті просп. Григоренка та просп. Бажана в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю цього застрахованого автомобіля, та автомобіля "ВАЗ 2104", д.р.н. НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6 під керуванням ОСОБА_7

Відповідно до постанови Дарницького районного суду міста Києва від 09.12.2011р. у справі №3-9438/11 дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_7 п.13.1 Правил дорожнього руху та останнього було визнано винним у вчиненні правопорушення за статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля потерпілого, пошкодженого внаслідок ДТП, встановлено у рахунку №814 від 01.11.2011р. та калькуляції №2011/U/MOD від 01.11.2011р., складених спеціалістом ТОВ "Н2О Груп" становить 8486,56 грн.

Страхове відшкодування в розмірі 8067,72 грн. сплачено позивачем на підставі страхового акту №2011/U/MOD03718/UIA10837 від 04.11.2011р., платіжним дорученням №32993 від 08.11.2011р.

Цивільно-правова відповідальність винної у ДТП особи на момент її скоєння застрахована у відповідача відповідно до поліса №АА/6792938, розмір франшизи по якому становить 1000,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що позовні вимоги обґрунтовані, проте мають бути зменшені на суму встановленої в полісі франшизи.

Звернувшись із касаційною скаргою особа, що її подала, свої доводи зводить до неправильного застосування судами норм матеріального права, і зокрема положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вважаючи, що визначений у статті 37 цього Закону строк в однин рік на подачу заяви для виплати страхового відшкодування є присічним, і оскільки позивач не скористався своїм правом на подачу заяви для виплати суми, вказаної у позові, то і підстави для його задоволення відсутні.

Однак такі доводи не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства виходячи з наступного.

Статтею 37 даного Закону встановлено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (п. пункті 37.1.4.).

Відповідно ж із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як роз'яснив Верховний Суд України у своїй постанові від 28.08.2012р. у справі №23/279 щодо застосування вказаних норм матеріального права, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Згідно з приписами статті 11128 Господарського процесуального кодексу України це рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже наведені доводи особи, що звернулась із касаційною скаргою, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Крім того, у касаційній скарзі особа, що її подала, посилається на те, що судами не перевірено чи є надавач послуг із оцінки пошкодженого у ДТП майна потерпілого платником з податку на додану вартість.

Між тим, відповідно до приписів статті 111 Господарського процесуального кодексу України не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи (ч.2).

Відповідно ж до приписів статті 33 цього кодексу, кожна сторона повинна доводити ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції, оскільки, з урахуванням приписів статті 111 ч.2, статті 1117 наведеного кодексу, у касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання щодо доведеності обставин справи та їх встановлення, які не були встановлені у рішенні або постанові чи відхилені судами.

Із доводів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається що суди не забезпечили відповідачу можливість витребувати додаткові докази, а із встановлених судами обставин справи не вбачається, що мали місце сумніви із зазначеного питання.

За вказаних обставин вимоги особи, що звернулась із касаційною скаргою, є недоведеними у встановленому процесуальним законом порядку, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення.

У судовому засіданні відповідач також звернувсь із письмовою заявою здійснити поворот виконання судового рішення за наслідками розгляду касаційної скарги, однак таке клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 122 Господарського процесуального кодексу України поворот виконання рішення, постанови здійснюється коли виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду.

Враховуючи відсутність підстав для скасування судових рішень відсутні і підстави для задоволення вказаної заяви.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014р. у справі Господарського суду міста Києва №910/16323/13, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський